День Соборності України: сторінками історії.

Держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою та щасливою.

Якось батько зібрав синів і сказав: «Сини мої! Живіть у мирі й злагоді, і тоді жоден ворог вам не страшний, ніхто не зможе вас здолати».

Сини стали заперечувати. Кожен вважав, що зуміє побороти ворога самотужки.

«Невже ви думаєте, що здолаєте ворога, коли кожен із вас, як та гілка, яку вітер хилить у різні боки, а як сильніше дмухне – то й зламає? – мовив батько. – Ось спробуйте зламати цей пучок гілля. Що, не можете? Тож запам’ятайте: нікому ще не вдалося перемогти людей, які тримаються одне за одного, як ці гілки».

Сьогодні Україна, можливо як ніколи раніше, потребує єдності й соборності всього українського народу.

Так воліє історія.Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві.

882 рік князь Олегоб'єднав північні та південні руські землі, підкоривши племена полян, древлян, сіверян, радимичів.

Київ став політичним центром, навколо якого об’єдналася значна частина східнослов’янських племен. Одним із важливих заходів Олега були дії, спрямовані на захист держави від нападів сусідів, зокрема й варягів.

У роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. 915 року вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак 930 року порушили угоду і почали напади.

Князю Святославу вдається ще більше об’єднати земель навколо Києва, розбити Хазарський каганат і зміцнити свою державу.

Отже, завдяки політиці Олега, Ігоря, Ольги та Святослава відбулося об'єднання східнослов’янських племен у єдину державу – Київська Русь, яка посіла чільне місце на міжнародній арені Європи.

Але жадоба до влади привела до того, що в подальшому князі Київської Русі почали воювати один проти одного, за право територіальної влади.

Тоді, у 1097 р. у Любечі відбувся князівський з’їзд, на якому було вирішено припинити ворожнечу. З’їзд оголосив, що  «хай кожний тримає вотчину свою», яку успадкував від батька і не має право претендувати на чужі території. Фактично Любецький з’їзд започаткував новий етап в процесі розпаду Київської Русі.

У 1113 році Володимир Мономах став княжити у Києві, 1117 році – «Повчання дітям», щоб ті зберегли цілісну державу.

Син Мономаха, Мстислав (1125–1132 рр.), намагався продовжувати політику батька. Після його смерті у 1132 р. Київська Русь остаточно розпалась на удільні князівства, кожне з яких проводило самостійну політику.

На роз’єднану державу нападали, грабували, а удільні князі не могли захистити вотчину свою, та й разом не змогли діяти, як це сталося у 1223 році на річці Калці, де об’єднані полки руських князів та половців зазнали нищівної поразки від монголо-татар.

У 1240 році монголо-татари взяли Київ, у 1241 році вторглися до Галичини і Волині, де сплюндрували безліч міст.Щоб врятувати, те що ще не знищили, князь Данило Галицький їде в орду і бере у хана Батия ярлик на князювання, а паралельно шукає союзників, щоб дати відсіч ворогові.

У 1253 р. Данило прийняв у Дорогочині титул «Короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Центральноєвропейські країни не володіли силами, що були здатні протистояти Золотій Орді.

1 липня 1569 р. в Любліні було укладено унію про об'єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського у федеративну державу «двох народів» Річ Посполиту.

Д. Вишневецький збудував на дніпровському острові Мала Хортиця перше укріплення 1556 рр. – Запорізька Січ.

1648 р. проти короля Речі Посполитої виступило козацьке військо на чолі з Богданом  Хмельницьким, писаремЧигиринського реєстрового полку, який започаткував нову державу – Гетьманщину – козацьку республіку, на уламках Київської Русі. Щоб уберегти український народ від свавілля загарбників, він робив все можливе, щоб зберегти єдність молодої держави. Тому під час визвольних змагань Б.Хмельницький постійно шукає союзників, але щоразу наштовхувався на зраду – татар, молдован, росіян.

Великим славним гетьманам, як П.Дорошенко, І.Мазепі, П.Орлику, К.Розумовському та іншим так і не вдалося зберегти єдину, неподільну державу.

Після третього поділу Польщі у 1795 році українські землі на довгі 150 років опинилися у складі двох великих імперій – Російської і Австро-Угорської.

21 січня 1999 рокуПрезидент України Л.Кучма підписав Указ «Про день соборності України», який відзначається щорічно 22 січня у день проголошення в 1919 році Акта злуки між УНР і ЗУНР.

В історію назавжди увійдуть події 22 січня 2014 року, коли пролунаю перші вогнепальні постріли в мирних демонстрантів.

Отже, 100 років, як минув час, з того дня, коли 22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал, у якому оповістила про злиття в єдину державу – Українську Народну Республіку – Галичини, Буковини, Закарпаття та Наддніпрянської України. Того ж дня на Софійському майдані в урочистій обстановці проголошено Злуку українських земель та утворення Єдиної незалежної соборної української держави.