Наркоманія загрожує Україні гуманітарною катастрофою (3)
Продовження....
Можливості протидії наркоманії
Останнім часом багато фахівців приходять до висновку, що звичний спосіб боротьби з наркоманією, коли головна увага надається поліцейським заходам, - неефективний. У багатьох розвинених країнах, де в боротьбу з наркобізнесом вкладаються величезні засоби, вживання наркотиків стабільно росте. Єдиний спосіб протистояти наркоманії - сильна і гнучка система профілактики розповсюдження наркоманії і соціальної реабілітації людей, що вживали наркотики, в поєднанні з декриміналізацією наркотиків. Декриміналізація - це відміна кримінального переслідування людей, що вживають наркотики. Необхідно розмежувати зберігання, придбання і перевезення наркотиків для власного вживання і для продажу, ввівши дозволену мінімальну норму. Перше (вживання) не повинне вести до кримінального переслідування, друге (продаж) повинне жорстко каратися. Може навіть стояти питання про підконтрольну державі легалізацію легких наркотиків, в першу чергу марихуана. Але ці заходи повинні підкріплюватися створенням сильної системи профілактики розповсюдження зловживання наркотиками, включаючи алкоголь і тютюн, зокрема забороною на їх рекламу. Так, наприклад, в Нідерландах цей шлях привів до поліпшення ситуації. Там, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, найнижчий в Західній Європі рівень смертності від наркотиків. В той же час, в Швейцарії легалізація наркотиків, не підкріплена серйозними профілактичними заходами, привела до значного зростання проблем, пов'язаних з вживанням наркотиків.
У Україні зараз формуються перспективні напрями протидії розповсюдженню наркотиків. Але в нашому суспільстві проблема протидії розповсюдженню наркоманії стикається з рядом значних труднощів. По-перше, високий рівень агресивності населення до споживачів наркотиків, що робить наркомана ізгоєм в суспільстві, навіть якщо він бажає покінчити з наркотиками. Агресивність населення призводить до того, що людині легше продовжувати приймати наркотики, залишатися в компанії таких же, як і він, ніж спробувати покінчити з своєю пристрастю.
По-друге, недостатній рівень фінансування медичних і інших установ, які займаються лікуванням і профілактикою наркоманії.
По-третє, нерозвиненість в Україні різних форм соціальної реабілітації наркоманів, коли людині, яка відмовилася від вживання наркотиків, допомагають наново увійти до суспільства, стати повноцінним його членом. В першу чергу, з таких форм треба відзначити терапевтичні співтовариства або "наркокомуни", де спільно живуть люди, що покінчили з наркотиками і допомагають один одному не почати знову. Традиційно наркоманія сприймається як, в першу чергу, медична проблема і не враховуються психологічні і соціальні чинники. Медичні установи допомагають позбавитися фізіологічної залежності від наркотиків і дуже часто не надають увагу причинам, які примусили людину їх вживати.
По-четверте, в Україні зараз існує дефіцит кваліфікованих кадрів, в першу чергу психологів і соціальних працівників. Треба відзначити ще і відсутність продуманої програми профілактики наркоманії серед підлітків. Багато педагогів стикаються з низьким рівнем інформованості підлітків про проблеми, пов'язані з вживанням наркотиків. Вчителі дуже часто не здатні адекватно реагувати на вживання своїми підопічними наркотичних речовин через свою недостатню компетентність. А державні органи, за службовим обов'язком покликані займатися профілактикою, майже нічого не роблять в цьому напрямі.
