Стоп наркотик!

Підходи до лікування

Важливо розуміти, що залежність від ПАР є хронічною недугою, а не гострим станом, а отже підходи до лікування мають враховувати особливості перебігу саме хронічних захворювань.

Отож слід пам’ятати про особливості лікування хронічних хвороб:

• такі недуги часто мають рецидиви, що не свідчить про неефективність лікування, а є природним перебігом захворювання;
• основною метою лікування є мінімізація негативних наслідків захворювання та контроль за проявами недуги, оскільки повне одужання часто є неможливим (на відміну від гострого стану);
• лікування хронічних захворювань часто є пожиттєвим і не обмежене у часі, єдиним критерієм для зупинки терапії є стан хворого, а не її тривалість (лікування гострого стану завжди обмежене у часі);
• пацієнт є активним учасником і партнером лікування, і від ефективної взаємодії між лікарем і пацієнтом залежить успіх терапії.

Національний інститут США з питань зловживання наркотиками (NIDA) сформулював ключові правила лікування наркотичної залежності:

1) залежність — це складне, хронічне захворювання, що порушує функціонування головного мозку і поведінку людини, але піддається лікуванню;

2) не існує єдиного методу лікування, що годився би для всіх;

3) лікування має бути легкодоступним (бажано отримання лікування одразу після звернення по нього);

4) ефективна терапія спрямована на безліч потреб пацієнта (лікування інших психічних захворювань, сприяння у залагодженні соціальних проблем), а не тільки на споживання наркотиків;

5) ефективність лікування дуже залежить від його адекватної тривалості;

6) поведінкова терапія, зокрема індивідуальне, сімейне або групове консультування, є найбільш поширеною формою лікування наркозалежності;

7) медикаменти є важливим елементом лікування для багатьох пацієнтів, особливо в поєднанні з консультуванням та іншими поведінковими терапіями;

8) план лікування і ведення пацієнта слід постійно оцінювати і змінювати за потреби для забезпечення його відповідності;

9) багато наркозалежних мають інші психічні розлади (коморбідні стани);

10) медична допомога у разі детоксикації є лише першою стадією лікування залежності й сама собою мало що змінює у випадку тривалого зловживання наркотиками;

11) лікування не обов’язково має бути добровільним, щоби бути ефективним;

12) під час лікування слід постійно контролювати споживання наркотиків, оскільки рецидиви справді можливі;

13) програми лікування мають передбачати тестування пацієнтів на наявність ВІЛ/СНІДу, гепатитів B і C, туберкульозу та інших інфекційних захворювань, а також забезпечувати цільове консультування щодо зниження ризикованої поведінки.

Існує багато методів лікування людей, котрі мають психічні та поведінкові розлади внаслідок уживання опіоїдів, проте лише незначна частина з них має доказову ефективність.

Фармакотерапія за психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання опіоїдів поділяється на такі категорії:

• лікування станів інтоксикації або відміни;
• підтримувальна терапія агоністами опіоїдів;
• терапія антагоністами опіоїдів;
• лікування супутніх психічних захворювань.

Разом із медикаментозним лікуванням пацієнтам надають психосоціальну підтримку. Серед заходів такої підтримки доведену ефективність мають:

• когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);
• профілактика рецидивів;
• мотиваційне інтерв’ю;
• короткочасні втручання (brief interventions).

Участь у групах самодопомоги розглядають як додатковий метод, вона не має доказової ефективності, якщо застосовується самостійно.

Наданню психосоціальних послуг має передувати оцінювання соціального статусу та проблем пацієнта (відсутність житла, безробіття, фінансові проблеми, негаразди у стосунках тощо).

https://phc.org.ua/kontrol-zakhvoryuvan/zalezhnist-vid-psikhoaktivnikh-rechovin