Що упускають батьки у виховані дитини?
Олег Гадецький
Головне, що упускають батьки у виховані дитини - вони не вміють бути щасливими самі і не вміють будувати відносини, які б були прикладом для дитини. Тому що діти сприймають не слова - виховує життєвий досвід. Якщо батьки реалізовані в житті, вони щасливі по-справжньому. Якщо батько та мати мають глибокі, поважні, довірчі відносини справжньої дружби, взаємодопомоги - якщо це є, то дитина природним чином наслідує батьків.
Наприклад, якщо хтось з батьків помилився, - а ми завжди будемо робити якісь помилки в цьому світі, ми не досконалі, - і потім, батько каже дитині: "Будь ласка, вибач, я був не правий", - то це навчає сильніше ніж тисяча слів правди. У цьому випадку батько навчає дитину: "Я - учень і ти такий самий учень в цьому світі. Ти будеш робити помилки, але май чесність, щирість їх визнавати перед іншими людьми. Май на це мужність, чуткість до інших, щоб розуміти, що завдам їм біль, або якісь незручності". Коли батько показує свою слабкість, свою недосконалість перед дитиною і просить вибачення - це найкраще навчання, яке може бути.
Ми зазвичай думаємо, що виховання, навчання - це якась досконала платформа, досконала особистість, яка транслює досконалі знання. Але це не платформа життя, це платформа ілюзії,ідеї. Тут немає життя. Це означає, що дитина нічому не навчиться. Тому що, якщо авторитет непогрешим, то де моя свобода вибору? Це означає, що я повинен виконувати інструкцію, яку дає мені ця непогрешима людина. Якщо я дію за цією інструкцією, то в мене не розвивається розум, інтуіція, я не можу проявити свою думку, свою творчість. Немає розвитку. Коли микажемо, що викладачі, батьки - це досконалаі особистості, то ми не даємо дитині простору для розвитку. З самого початку потрібно зрозуміти, що я недосконалий, і бросатися такими словами небезпечно, як для мене, так і для дитини, яку я виховую.
Життя - це помилки. І справжній досвід життя - це нащі помилки, які ми визнаємо, просимо нас пробачити, якщо завдали болю. Так розвивається людина.
Руслан Нарушевич. Що потрібно робити?
Потрібно хлопчика – хвалити, дівчинкою – захоплюватися….
Дівчат не потрібно хвалити за те що вони зробили. Ви тим самим сприяєте її деградації. Якщо дівчинку хвалити за те, що вона зробила – дуже смачно, дуже чисто, дуже красиво – тим самим формується розуміння, що визнання можливо лише за заслуги. Визнання буде лише за те, що я зробила. Це знищує жінку. Здоровий стан речей – я варта любові, тому що я є, тому що я красуня, тому що я господиня, тому що я фея на кухні. Коли жінку хвалять за те що вона є, тоді у неї здорова психіка. Тобто щоб отримати любов, потрібно залишатися собою. В цьому принцип виховання дівчинки. Якщо ви починаєте дівчинку хвалити за заслуги, то вона одразу починає думати: «Мене саму хвалити нема за що, любов я можу тільки заробити, будуть заслуги – буде любов».
Хлопчика навпаки – хвалити потрібно тільки за те, що він зробив. Мами полюбляють казати сину: «Ти такий молодець, така умнічка». Здається все гаразд. Насправді це захоплення тільки сприяє деградації чоловіка. Йому здається, що він сам по собі гарна людина. А для розвитку чоловіка потрібна дія, потрібен результат його діяльності.
Тому, щоб хлопця спонукати до самовдосконалення, йому потрібно казати про його заслуги: «Дуже добре зроблено». Хлопцям потрібна похвала за те, що він зробив. За результат роботи, а не за те що він такий гарний. Замість «зайка», «сонечко» хлопчику важливіше, якщо ви всім будете показувати літак "Lego" і пишатися тим який гарний літак зібрав мій син. Це буде найбільшою похвалою для хлопчика.
А дівчинка не стане кращою, якщо її борщем пригощати всіх. Вона просто зрозуміє, що вона повинна все життя всіх кормити своїм борщем, щоб мати право на любов. Вона не заслуговує на любов поки всіх не нагодує борщем. Дайте дівчинці зрозуміти, що вона досконала і прекрасна сама по собі, що ви захоплюєтеся нею просто тому що вона є…
