4 КЛАС
Історія класичного китайського танцю налічує кілька тисячоліть. У свята він був частиною як народних гулянь, так і імператорських прийомів. Коли люди були щасливі, рухи їхніх рук і ніг перетворювалися на танок. Протягом 5-ти тисяч років розвитку китайської цивілізації численні традиційні види мистецтв були взаємопов’язані: бойові мистецтва, акробатика, народні танці. Всі вони мають щось спільне… «Процес тренувань для кожного танцюриста є вкрай напруженим, — ділиться ЮнчіаЧень, менеджер дочірньої компанії, хореограф, ведучий танцюрист ShenYunPerformingArts*, — щоб досягти високого рівня, відповідного для виходу на сцену, необхідно навчатися 6 років. Навчання в коледжі займає 10 років. Це довгий процес».
У китайському класичному танці (кит.中国古典舞, вимова по Палладію: чжунгогудянь у) фахівці виділяють такі головні складові:
— «техніка» або «майстерність» (кит.技巧) — увесь набір акробатичних прийомів;
— «фізична форма» (кит.身法) — техніка відпрацювання кожного елементу руху;
— «манера подачі» (кит.身韵) — особливий темперамент танцюриста.
Техніка китайського традиційного танцю включає в себе численні серії стрибків, переворотів і складних акробатичних елементів.
У військових мистецтвах є прийоми нанесення ударів, перевороти, що прийшли з давніх битв. Вони застосовувалися для відбиття ударів і т п. Усе це найбільш класичні способи використання сили. У процесі передачі з покоління в покоління їх усе менше використовували для бою, а все більше для артистичних виступів при дворі імператора. З часом артистична сторона стала переважати, і ці прийоми стали невід’ємною частиною традиційного китайського танцю.
Протягом століть через класичний танець китайці висловлювали традиційні цінності, такі як «повага до небес», ідеали моральності, а також віра в те, що «за добро відплатиться добром, а за зло буде кара». Китайський танець використовувався для втілення ідеалів доброти, честі, етичності, мудрості і щирості. У класичному танці присутня напориста сила чоловіків і м’яка витонченість жінок. Те, що він показував, було щирим і ясним.
Більшість народних танців мають багаторічну історію. Це можуть бути народні танці, або танці, котрі колись виконувались так як ритуали або як спектаклі - деякі могли танцюватись при дворі. Серед самих відомих китайських традиційних танців - танець дракона та танець лева, обидва з котрих відомі в більш ранніх династіях та різноманітних формах. Танець лева в сучасному виконанні близький до опису на початку династії Тан.
Танець дракона
В деяких з самих ранніх танців, записаних в Китаї, танцівники можуть бути одягнуть як тварини та міфічні істоти, і під час династії Хань згадується кілька форм танцю дракона. Танці дракона династії Хань проте не схожі на сучасні форми танця. Оскільки китайський дракон мав асоціації з дощем, танець дракона включав в себе ритуали прикликання дощу. Крім того, танець з'явився в baixi, де виконавці зображували зеленого дракона, котрий грає на сопілці, та був частиною вистави, в котрій риба перетворювалась в дракона. Сучасний танець дракона використовує полегшену конструкцію, котрою керує за допомогою палиць біля десятка чоловік, рівномірно розположених вдовж довжини дракона, але деякі форми дракона можуть бути дуже довгими і включати сотні виконавців. В Китаї нараховуються більше 700 різноманітних танців дракона.
Танець Лева
Танець лева, припущено був привезений через кордони Китаю, так як леви не живуть в цій країні, і китайське слово Ши (獅, лев), можливо, походить від перського šer. Детальний опис танцю лева з'явився під час династії Тан, і танець був визнаний запозиченим, але він міг існувати в Китаї ще в третьому столітті нашої ери. Припущені джерела танцю існують в Індії та Персії, та в період північних та південних династій він мав асоціації з буддизмом. Версія танцю, нагадуюча сучасний тацень лева, була описана поетом династії ТанБай Juyi в поемі "Західні мистецтва Лян" (西凉伎), де танцівники одягнуті в костюм лева з дерев'яної голови, шовкового хвоста та волохатого тіла, очі покриті позолотою, зуби покривали сріблом, а вуха рухаються. Існують дві основні форми китайського танцю лева, Північний лев та Південний лев. Форма танцю також зустрічається в Тибеті, де його називають танцем снігового лева.
Для перегляду:
https://www.youtube.com/watch?v=b36cbuZv-Gs&feature=youtu.be
https://www.youtube.com/watch?v=ZLaLCOtDrSk&feature=youtu.be
Танці Індії
Танці в Індії охоплюють широкий спектр форм танцю, починаючи від стародавніх класичних або релігійних народних танців до сучасних стилів.
Три найвідоміших індійські божества, Шива, Калі і Крішна, як правило, представлені в танці. Існують сотні індійських народних танців, таких як Бгангра, Бігу, Самбалпура, Чхау і Гарба, а також інші танці представлені на регіональних фестивалях. Індія пропонує багато форм класичних індійських танців, кожна з яких може бути простежена у різних частинах країни. Показ індійських танцювальних стилів в індійських фільмах ознайомив із індійськими танцями світову аудиторію.
В індуїзмі, танці завжди відігравали важливу роль в побуті, часто танець являв собою як версію молитви, в інших випадках його поєднували з міфологічним темами з уяви індійського суспільства. Також не дивно, що в Індії величезну кількість класичних танців, розроблено саме з елементами гри. Танець є одним з найрозвиненіших форм мистецтва в Індії. Часто, навіть незначні рухи і вирази обличчя несуть якесь символічне значення. Класичні танці, як правило, покладені на літературну основу, або ж черпають мотиви саме з літературних першоджерел.
Бхаратанатьям- Пушпанджам (відео)
Найвідомішими індійськими народними танцями є бхангра в Пенджабі, біху в Ассам, чхау в Західній Бенгалії, Джаркханді та Орісса і гхумар в Раджастані. Індійською національною академією музики, танців і драми надала статус класичних восьми танцям. Це: бхаратанатьям штата Таміл-Наду, катхак в Уттар-Прадеш, катхакалі и мохіні-аттам в Кералі, кучипуді в Андхра-Прадеш, маніпурі в Маніпурі, одіссі в Оріссі і саттрія в Ассамі. Доволі багато в Індії регіональних народних танців. Їх застосовують в різних випадках, наприклад, на весіллях, місцевих громадських заходах, або ж зборі урожаю чи початку мусону.
В епоху Середньовіччя, у Х столітті, з'являється ряд найпростіших танцювальних форм, які, розвиваючись і видозмінюючись, дають початок багатьом танцям, різним за характером рухів і ритмічній структурі.
Народна творчість відстоює свої права на існування у важкій боротьбі. Церква забороняє сміх, веселощі, прославляння земного життя. Служителі культу з особливою люттю обрушуються на танець, вбачаючи в ньому диявольську ману, вплив Сатани і страшних сил пекла.
Але, незважаючи на суворі заборони, під час народних свят прості люди виконують свої невигадливі танці. Танці простого народу були безпосередньо пов'язані з трудовою діяльністю селян і ремісників. Під час щорічних цехових свят гончарі, шевці, бондарі, зброярі вражали глядачів швидкістю і спритністю своїх танців. Широко поширені танці з м'ячами та обручами вимагали сили і вправності.
Найбільш поширені танці - бранль прачок, бранль башмачників. Вже самі назви говорять, що в цих танцях відтворювалися рухи, характерні для тієї чи іншої професії. Жодне свято врожаю, жодне весілля або інше сімейне торжество не обходилось без танців.
Танцювальна техніка, манера виконання, музичний супровід протягом середніх століть були однорідні. Танці раннього середньовіччя в основному хороводні. Виконавці утворювали закрите коло, тримаючись за руки, або шикувалися в ланцюжок. Хороводи могли бути чоловічі, жіночі або змішані. У ланцюгового танцю був ведучий або ведуча. Танцювальні рухи ще примітивні і складалися з кроків, зрідка стрибків. Руки тримали на стегнах або подавали один одному, жінки вільною рукою притримували спідницю. Танці раннього середньовіччя часто виконувалися під спів самих танцюючих. Воно нагадувало речитатив і було монотонним. Пісня складалася з куплета і приспіву. Під час приспіву починався танець. Його рухи як би ілюстрували пісню.
У танцювальній культурі пізнього середньовіччя намічається ряд змін. Крім повсюдно поширеного хороводного танцю з'являється парнийтанець. Виконавці, взявшись за руки, стоять парами, в потилицю одна інший. Пари могли утворювати коло абостояти в ряд (лінію). Ускладнюється і малюнок рухів. До кроків, легким стрибків додаються більш різкі і високі стрибки, похитування корпусу, гострий малюнок рухів рук. Положення стопи невиворітне. Танці виконуються під спів самих танцюючих або під ріжок, в деяких країнах - під оркестр, що складається з труби, барабана, дзвінка, тарілок. Значно розвивається пантомімні і ігровий елемент.
Основним танцем в XII столітті був кароль, тобто відкритий круг. Під час виконання Кароля танцюючі співали, тримаючись за руки. Попереду танцюючих йшов заспівувач. Приспів виконували всі учасники. Ритм танцюбув то плавним і повільним, то прискорюється і переходив убіг.
Найбільш популярний танець середніх віків - бранль. Його учасники тримаються за руки, утворюючи закрите коло.
Свята і танці селян і ремісників різко відрізнялися від танців і свят знаті. Простий народ веселився на міських і сільських площах, феодали - в палацових залах, стіни яких прикрашалися килимами, гербами, мечами і військовими трофеями.
Звуками роги віщувало про прибуття гостей. Власники замку займали крісла, решта гостей розміщувалися на лавах і табуретах, на яких лежали подушки, покриті дорогими тканинами. Пані були в яскравих сукнях. Їх руки прикрашали кільця і браслети. На поясі, який перетягував талію, висіло дзеркальце. Чоловіки були при зброї. Під час весілля після поклонів і строго встановленого церемоніалу лицар підносив нареченій кільце на рукоятці меча; поцілунком і ударом по руках підтверджувався шлюбний союз.
На бали і маскаради було прийнято з'являтися в незвичайних костюмах і масках.
